Трудові ресурси — ось що нині визначає долю країни.

Розміщуємо для огляду думку буржуя Кінаха. Цінне в цій статті - факти про положення робітничого классу і промисловості в цілому. Наші коментарі в дужках.

Об’єднання, організації промисловців, підприємців, роботодавців вимагають в найкоротші терміни провести спеціальне засідання Кабінету Міністрів України щодо припинення тенденцій скорочення працездатного населення та зростання трудової міграції, збереження та примноження трудових ресурсів, оскільки, на їхню думку, сучасні процеси становлять загрозу національній безпеці, існуванню нашої країни взагалі. (спілка буржуїв, почувши важке дихання єкономічної кризи, вирішила рятувати свої капітали).

Ті держави, які готують економічне зростання та дбають про конкурентоспроможність, обов’язково намагаються наростити кваліфіковану робочу силу, додаючи до неї, зрозуміло, й інші складові — сприятливий діловий клімат, інвестиції, інновації, модернізацію.

А якщо трудовий кваліфікований потенціал скорочується? Очевидно, що за таких умов всі розмови про майбутнє зростання, вдалі реформи та квітучу країну є марними. Незабаром будувати літаки та кораблі, вчити дітей, сіяти хліб буде нікому. Брак трудових ресурсів тягне за собою дефіцит бюджету, нестачу коштів на соціальні програми, охорону здоров’я, навчання молоді, утримання пенсіонерів. Це руйнує державу. Чи такої долі бажаємо власній країні? (бажаєте. Якщо не бажали, до такого стану не довели б країну).

Не нестача, а дисбаланс

Державна служба зайнятості України за підсумками 11 місяців 2017 р. зафіксувала понад сто тисяч вільних вакансій. Найбільший попит — 22% — на кваліфікованих робітників «з інструментом», 21% — на робочих з обслуговування та експлуатації обладнання та машин.

Критичною проблема стає там, де підприємство створюється з нуля. У Житомирській, Закарпатській областях є приклади, коли знаходилися інвестори для будівництва заводів, але через брак робітників основних спеціальностей — фрезерувальників, токарів, наладчиків верстатів — вони вимушені були відмовлятися від своїх проектів.

Якщо раптом за сприятливих обставин виникнуть шанси відновлення флагманів української індустрії, які нині переживають кризу, з кадрами буде найскладніше. Працівники, які пішли на чужі хліби кілька років тому, не повернуться до рідної прохідної. Зовсім безнадійна справа — люди, які пережили тривале безробіття. Фахівці вважають, що після двох-трьох років бездіяльності держава практично втрачає людей як робочу силу. Їх треба буде готувати наново. (ось як заметушились капіталісти, коли бачать, що на ними присвоєних підприємствах нікому працювати).

Брак спеціалістів спостерігається не лише в економіці. Б’ють на сполох і в інших сферах. За даними Національної поліції, в країні дефіцит поліцейських. У парламентському Комітеті з питань охорони здоров’я кажуть, що в країні не вистачає 40 тисяч лікарів та 20 тисяч осіб середнього медичного персоналу. (криза капіталістичної системи в цілому).

Однак проблема не лише в нестачі трудових ресурсів — ми живемо в умовах величезних дисбалансів ринку праці.

Про це свідчить нещодавнє дослідження Інституту економіки та прогнозування НАН України, де йдеться, що за дефіциту кадрів в одних сферах спостерігається значне безробіття в інших — у І півріччі 2017 р. серед населення працездатного віку до 10%. З них дві третини становили мешканці міських поселень (1,1 млн осіб), 1,4 млн осіб (81,7%) раніше працювали, 0,3 млн осіб шукали роботу вперше та не мали досвіду роботи.

На настрій працюючих відчутно впливає, що заробітна плата більшості людей не виконує стимулюючої функції. Середній розмір заробітної плати в Україні у 2017 р. становив 7103,79 грн (у 2,2 разу вище від рівня мінімальної заробітної плати 3200 грн). Однак у державі залишається значна частка тих, хто працює, заробітна плата яких не перевищує розмір мінімального рівня, що свідчить про збереження тенденції до поширення бідності серед працюючих. (чи можливо  робітничому классу повноцінно жити на зарплатнюв 7103 грн, при такій дороговизні життя?)

Додається депопуляція

Однією з причин відчутних втрат і дисбалансів трудового потенціалу є загальна і тривала депопуляція населення. Так збіглося, що саме нині її характер стає особливо загрозливим.

Торік у зв’язку з різницею між народжуваністю і смертністю Україна втратила 198 тис. фактичної чисельності населення, що дорівнює чисельності середнього обласного міста — Тернополя, Рівного. Лише в січні 2018 р. нас стало менше ще на 21,5 тис., і якщо це екстраполювати на цілий рік, вийде 258 тис. осіб. На 56 немовлят в країні припадає 100 померлих. За цими показниками, за даними ВВОЗ Україна входить до десятки найгірших держав світу поруч з Чадом, Лесото, Сомалі тощо. Bloomberg з посиланням на експертів ООН повідомляє, що до 2050 року населення України скоротиться ще на 36%.

Через безпрецедентне падіння рівня і якості державної влади в країні не оцінений ступінь національної небезпеки загрозливих демографічних тенденцій, не робиться об’єктивний аналіз реального стану справ. Останній перепис населення проводили в 2001-му, хоча за рекомендаціями ООН має проходити раз на 10 років (під тиском експертної спільноти такий заплановано на 2020 рік). У країні кілька років не готується щорічна доповідь щодо стану здоров’я населення з її обов’язковою частиною — фаховими рекомендаціями щодо необхідних змін. Проблема жодного разу не стала предметом аналізу вищого керівництва держави, не була розглянута на засіданні Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки та оборони, не стала предметом спеціального обговорення парламенту. Не підготовлено та не ухвалено жодної програми з подолання демографічної кризи. (ой-ой-ой. Одні буржуї звинувачують інших буржуїв, що ті не готують доповідь, тощо. Цинізм буржуїв зашкалює.)

Останніми тижнями в уряді хоча б заговорили про факт втрати трудових ресурсів, про необхідні заходи — збільшення фінансування профтехосвіти та можливе підвищення мінімальної зарплати.

У черговий раз дивуюся неготовності урядовців до комплексного та системного розв’язання проблем. Сніжний ком уже зліплений, котиться з гори і може наробити не просто багато бід — він загрожує самому існуванню держави. Треба негайно докладати значних зусиль, і це має бути комплексна робота: наявність привабливих, добре оплачуваних робочих місць, створення умов для розвитку економіки, малого та середнього бізнесу, самозайнятості. Треба багато уваги звертати на саму людину — якість і рівень життя, доступність охорони здоров’я, освіти і розвитку особистості, безпеки проживання громадян тощо. (та ти що? А хіба на протязі всіх років незалежності коммуністи не попереджували, що діяльність капіталістів приведе до такого стану?)

Експерти і фахівці стверджують: метою реформування національної системи охорони здоров’я має стати саме впорядкування демографічної ситуації, зупинення скорочення населення, початок його зростання. За станом здоров’я громадян Україна посідає одне з найнижчих рейтингових місць у європейському регіоні, а в світі — 99-те місце серед 145 взятих до оцінки країн. (капіталістичний геноцид громадян України).

Минуло понад два місяці з моменту, коли закон про фінансові гарантії медичного обслуговування населення набув чинності. Промисловці та роботодавці не раз висловлювались, що цей закон не можна вважати реформою. Він не дає відповіді на питання, як буде змінена законодавча база сфери охорони здоров’я, звідки і в якому обсязі візьмуться ресурси, як вирішиться кадрова проблема, які прогнози наслідків запропонованих новацій. І головне — як він пов’язаний з платоспроможністю українських громадян.

Саме тому роботодавці, експерти, науковці та ділова спільнота нещодавно створили Платформу Національної стратегії охорони здоров’я — громадський майданчик, покликаний координувати дії представників громадської сфери із владними інституціями щодо прийняття та реалізації загальнодержавної стратегії охорони здоров’я. Представники платформи вимагають, щоб при Кабінеті Міністрів запрацювала експертна рада за участі експертно-ділової громади, роботодавців та профспілок для розробки стратегії та мінімізації ризиків реформи системи охорони здоров’я. (ось прям створили Платформу роботодавці-буржуї, і все враз змінилося. Дурять нас знову.)

Люди їдуть

Безпрецедентна трудова міграція, яку нині спостерігаємо, — досить прогнозований наслідок соціально-економічної, трудової кризи в країні. За даними експертів, кожен шостий-сьомий працездатний українець замислюєтеся про виїзд.

Роботодавці вважають, що за кордоном працюють до 8 млн українців. За їхніми даними, серед трудових мігрантів переважають чоловіки, найчисленнішими серед них є особи 30—44 років (понад 40%). Основні країни призначення працівників-мігрантів — Польща, Російська Федерація, Чеська Республіка та Італія. На них припадає майже 80% короткострокових та довгострокових потоків наших «заробітчан».

Упродовж останніх двох років значно зросла чисельність студентів-українців за кордоном. За даними аналітичного центру СEDOS (охоплює 34 країни), у 2016—2017 навчальному році їх було близько 70 тис., перш за все, в Польщі, Німеччині, Росії, Канаді, Чехії, Італії, США.

В умовах розвитку міжнародних економічних відносин поширюється інтелектуальна трудова міграція, яка є особливою загрозою соціально-економічному розвитку країни, оскільки вимивання «мізків» може суттєво загальмувати інноваційну ходу.

Останнім часом Україна втратила понад 20 тисяч молодих дослідників. За 2005—2015 рр. кількість наукових установ скоротилася наполовину. Найбільш сильні еміграційні настрої відзначаються серед студентів і аспірантів. Наприклад, Україна виступає інтелектуальним донором для США, там в сфері науки і техніки задіяно нині 30% висококваліфікованих українських мігрантів. (люди тікать від голодної смерті і від нелюдських умов існування)

Набуває поширення міграція бізнесу, коли потужні виробництва з, як правило, інноваційних сфер переносяться в країни-сусіди. Тобто сучасні українські роботодавці готові скоріше платити високі зарплати в Євросоюзі, ніж миритися з діловою нестабільністю у власній країні. («українські» роботодавці готові вижимати соки з робітничого класу, незалежно від країни. Капіталіст не має Батьківщини.)

На сьогодні трудова міграція не тільки зменшує пропозицію робочої сили на українському ринку праці, а й знижує її якість.

Подивіться, як працюють наші сусіди — Польща, Угорщина, Румунія, частково країни Балтії, Словаччина та Чехія, які проводять щодо українців політику, яка межує з міграційною експансією. В ходу такі механізми, як видача посвідки на проживання, надання громадянства, спрощення працевлаштування та перебування в країні-роботодавці, спеціальне банківське обслуговування фінансових потреб нових «європейців» тощо.

Велика перевага країн-сусідів — привабливий діловий клімат загалом плюс спеціальні заходи із заохочення українців-підприємців. Навіть «старші» країни Європи (Франція, Данія, Велика Британія) пропонують бізнесменам різного роду стимули. Ноу-хау в міграційній політиці стала відома естонська програма електронного резидентства, яка дає можливість відкривати рахунки в банках, реєструвати компанії і управляти ними, навіть не міняючи країни проживання. (буржуї в інших країнах також знаходяться від тиском економічної кризи. І тому, роблять все, щоб не втратити власні капітали. І якщо для цього потрібно буде покласти в домовину яку небудь сусідню країну, навіть не сумнівайтеся — покладуть).

І за такої конкуренції проблема відпливу робочих рук, негайна підготовка та впровадження державної стратегії відродження трудового потенціалу навіть не стоять на першочерговому порядку денному влади! Невже є щось більш пріоритетне?

Система профтехосвіти застаріла

Причини дисбалансів ринку праці треба шукати і в системі профтехосвіти, яка виявилася відірваною від реальних потреб економіки. Вітчизняні заклади, які готують робітників, ослаблені через нестачу фінансування, перекладення його на місцеві бюджети. Багатьох необхідних робітничих спеціальностей в переліку навчальних закладів взагалі не існує, і роботодавці вимушені, як в післявоєнні роки, вчити новачка професії біля працюючого майстра (наприклад, в сфері легкої промисловості, трикотажного виробництва).

А ось за випускниками вітчизняних будівельних ПТНЗ, за даними Будівельної палати України, стоїть черга рекрутів з Польщі, і наші керівники подейкують про запровадження обов’язкового трирічного відпрацювання молодих випускників на рідних будмайданчиках.

Вища освіта також потребує модернізації, вона існує в умовах втрати престижності інженерних професій. Є надлишок фахівців одних спеціальностей та брак інших, що стає причиною післядипломного безробіття. Часто випускник займає робоче місце на один чи кілька кваліфікаційних рівнів нижче, ніж міг би згідно з отриманим дипломом. Інколи люди взагалі працюють не за освітою.

Отже, заходи щодо збереження та примноження трудового потенціалу мають передбачати модернізацію професійно-технічної та вищої освіти, можливість перекваліфікації, отримання другої освіти тощо. Складне завдання, державі нині не під силу? Але поки що є кому його впроваджувати, завтра не буде.

Порятунок — у відродженні промисловості

Я глибоко переконаний, що реалістичні програми відродження промислового потенціалу та розвитку малого і середнього бізнесу, максимальні підприємницькі свободи і недоторканність приватної власності як основний догмат сучасного українського права — ось ті самі основні ланки ланцюга, який витягне ситуацію, дасть змогу зберегти трудовий ресурс нашої держави. До речі, нещодавнє опитування соціологічної групи «Рейтинг» також засвідчило, що українці (38% респондентів) чекають від влади відродження промисловості. (і знову, за реальною проблемою, буржуї пропонують нам «розвиток малого і середнього бізнесу і недоторканність приватної власності». Ці рецепти не лікують. Час вже показав це.) 

На жаль, жодної такої програми на 2018-й ми не бачимо. Проте в розвинутих країнах, починаючи з США і ЄС, індустріальна, інноваційна політика сьогодні — це номер один. Для нас значна питома вага продукції з високою доданою вартістю — це проблема майбутнього українського суспільства. Загальновідомо, що агросировинна економіка ніколи не може забезпечити створення і підтримку необхідної кількості сучасних робочих місць для держави з населенням майже сорок мільйонів людей. Більше того — така економіка не буває інноваційною та модернізованою, вона не забезпечить людям високу якість життя.

На жаль, можно-владці знаходять привабливішим вдаватися до імпорту, ніж розвивати власну промисловість.

Країна має намір закупити в Німеччині списані приміські електрички, хоча ми маємо власну міцну сферу транспортного машинобудування. Київ придбав трамваї майже на 2 млрд грн у польської фірми, при тому, що львівське підприємство «Електрон» виготовляє чудові трамваї із локалізацією виробництва 70%. Нещодавно МВС заявило про наміри придбання 55 вертольотів компанії Airbus Helicopters (Франція) для поліції. Поза тим, вітчизняне підприємство «Мотор Січ» має напрацювання та виробничу базу, яка дозволяє випускати не гіршу продукцію. Ні, не все добре в наших можновладців з почуттям економічного патріотизму…

Однак зрозуміло, що кожна така угода створює просту логічну послідовність: імпорт продукції, яка могла б вироблятися в Україні, тягне за собою знищення робочих місць у нашій державі, що, в свою чергу, спричиняє міграцію людей туди, де робочі місця є і та продукція, власне, й створюється. Зачароване коло замикається, оскільки економічний світ не терпить порожнечі, і українці в цій грі програють — добре, щоб не назавжди.

Окрім стійкого економічного зростання, необхідним є стимулювання зацікавленості роботодавців у створенні таких робочих місць, які потребують наукомістких знань і висококваліфікованої праці, а не відкриття торговельних яток, майстерень у гаражах та підвалах з кустарним виробництвом. Іншими словами, мова йде про поступове подолання тренду примітивізації економіки шляхом удосконалення інституційного середовища економіки та ринку праці.

Найболючішою проблемою економіки є відсутність доступу підприємств до фінансових ресурсів, що обмежує інноваційну діяльність, модернізацію потужностей, зростання доходів, ВВП у цілому. Облікова ставка НБУ становить нині 17%, комерційні банки тримають вартість кредитів на рівні 25% і вище. Якщо й знайдеться українське виробництво, яке пристане на такі умови, воно завідома є неконкуренто-спроможним у світі.

На вимогу ділової спільноти Прем’єр-міністр України В. Гройсман видав розпорядження провести спеціальне засідання КМУ з Національним банком щодо проблеми доступу виробників до кредитних ресурсів, відпрацювання механізмів їх здешевлення. Однак воно досі не відбулося.

Попри прийняті закони — «маски-шоу стоп», мораторій на перевірки бізнесу тощо, підприємництво в Україні абсолютно не захищене від грубого втручання в свою роботу. Більше того, складається враження, що його вразливість та незахищеність перед силовиками збільшується. За даними Всесвітнього економічного форуму, у 2016 р. Україна із 137 держав за індексом захисту приватної власності посіла 128-ме місце.

Раптові перевірки Генпрокуратурою, правоохоронними органами, СБУ, фіскальною службою стали справжньою загрозою для інвестиційного клімату, ділового іміджу держави. Здається, об’єктами атак силовиків стають підприємства країни, які успішно працюють та сплачують податки в бюджет. Такі події розгортаються на тлі постійних публічних вимог очільників держави припинити «кошмарити» бізнес. (одні буржуї намагаються захиститися від інших, більш кровожерливих. І тільки.)

Отже, зробимо висновок. Проблема збереження та примноження трудового потенціалу є вкрай складною та комплексною; щоб її «підняти», треба, по суті, реформувати і економічну, і соціальну сферу в країні. Але з чогось треба почати, і цим є важелі промислового розвитку, доброго підприємницького клімату та захисту бізнесу від різних утисків. Навіть перспектива сучасного робочого місця та європейської якості життя зупинять багатьох фахівців, а інших примусять замислитися про укорінення в Україні та повернення додому, згадати, що патріотизм — це не лише гучні гасла і слова, а ще й робота на благо рідної країни. (І знову — захист бізнесу і бла-бла-бла. А про захист робітничого класу мовчать.)

Отже, врятувати ситуацію зможе прискорений, системний, стратегічно продуманий індустріальний розвиток. Його параметри детально викладені в Платформі економічного патріотизму, розробленого Антикризовою радою громадських об’єднань бізнесу країни. Реально захистити права власника та інвестора, зламати хребет корупції, хабарництву, нахабному рейдерству. На практиці впровадити верховенство права, домогтися нової якості роботи правоохоронних органів та судів. Прийняти програми доступності для бізнесу банківських кредитів. Закінчити експерименти з податковою системою, впровадити податок на виведений капітал, завершити перетворення державної фіскальної служби з контролюючої на сервісну. Розмір і порядок стягнення податків мають стимулювати підприємців — насамперед виробників, експортерів, тих, хто впроваджує модернізацію, інновації. Усіма засобами розвивати державно-приватне партнерство, яке здатне концентрувати інвестиції для загальнонаціональних проектів — відродження транспортної інфраструктури, ремонту і будівництва доріг, очищенню річок, благоустрою міст тощо. Додавати зусиль для розвитку громадянського суспільства, можливостей його активізації та структурування заради контролю діяльності влади, напрацювання актуального порядку денного, глибокої аналітики та ідей. (все це ми чуємо уже на протязі більш ніж 20 років. І за весь цей час ставало тільки гірше від дій таких «реформаторів»)

Діяти треба негайно, не зволікати, на найвищому державному рівні, оскільки проблема є вкрай масштабною, системоутворюючою, такою, що визначає подальшу долю України. Треба скликати засідання Кабміну, парламенту, РНБОУ і ухвалювати невідкладні дієві рішення, бо без професіоналів, робітників, творців національного багатства незабаром самого багатства, засобів існування держави та її населення не буде, і це цілком реальний сценарій. Масштабна та системна криза у зв’язку з бездіяльністю та байдужістю, через заглибленість у нікчемну політичну метушню, суєту наживи, ризикує перетворитися на справджений апокаліпсис. (ці невідкладні заходи можливо здійснити, якщо при владі буде робітничий клас і капіталістична модель економіки впаде)

Цього не можна допустити. Українці є талановитими і працездатними, вони зможуть зробити себе заможними та щасливими у власній країні.

 

Анатолій КІНАХ

Голос України

Від РКД: як ми бачимо, розгорнулася і точиться боротьба між одними буржуями та іншими. Але від того, які буржуї переможуть, доля робітничого класу не стане кращою. Всі ці кінахи, ставши до корита, займуться тим, чим і займалися до сих пір — будуть жерти. Капіталіст не має ніяких внутрішніх моральних принципів. Тільки чистоган. Тільки більше прибутку. У робітничого класу не повинно бути ніяких ілюзій і віри представникам буржуазії. Обдурять зараз і будуть дурити далі. Реально змінити ситуацию в країні зможе тільки організований робітничий клас, який прийде до влади і змінить капіталістичну модель економіки на соціалістичну.


1 Комментарий к статье Трудові ресурси — ось що нині визначає долю країни.

  1. Империализм поджимает капитализм. Вытьё Кинаха это вытьё второсортного капиталиста против притеснений от более развитого империалиста. Однако, как правильно сказано в комменте от РКД всякий кто протестует против империализма, но не видит ничего плохого в капитализме сам в конечном итоге мечтает стать «первосортным» империалистом чтобы нагибать «второсортных».

Добавить комментарий

Популярное

Top